Сектанство – це мракобісся

Новая Каховка, построенная в последние годы правления Сталина, была спроектирована по единому плану. В нем все сооружения были объединены в целостные архитектурные композиции и создавали архитектурные ансамбли. Такое себе архитектурное произведение искусства. В молодом городе было все необходимое для работы и отдыха советского человека: баня, кинотеатр, стадион, рынок, больница, школы, магазины и т.д. Идеальный коммунистический город. Но это был город, в котором изначально не было церкви – так называемого «магазина опиума».

В то время, когда еще продолжалось строительство Каховской ГЭС, во главе СССР становится Никита Хрущев (1955г.). Период правления Хрущева в истории партии называется оттепелью, но для верующих граждан страны Советов эти времена запомнились как лихие времена гонений. В 60-х годах руководителями безбожного государства была совершена масштабная атака на религию, в 1968 году Никита Сергеевич обещал: «Через семь лет я покажу вам по телевидению последнего попа в СССР!». Однако, к счастью, вся эта компания завершилась полным провалом и последнего попа никто так и не увидел.

Для решения «религиозного вопроса» правительство подключило все силы: от системы Отдела агитации и пропаганды, прессы и до активистов от ВЛКСМ и агентов КГБ. В 1956 г. началась активизация антирелигиозной борьбы. Секретное постановление ЦК КПСС «О записке отдела пропаганды и агитации ЦК КПСС по союзным республикам „О недостатках научно-атеистической пропаганды“» от 4 октября 1958 года обязывало партийные, комсомольские и общественные организации развернуть пропагандистское наступление на «религиозные пережитки». 

К решительным действиям власти приступили в 1961 году, когда Совет министров СССР принял закрытое постановление «Об усилении контроля за выполнением законодательства о культах», к выполнению которого на местах были подключены комиссии, созданные при исполкомах, поселковых и сельских советах.

Работая в библиотеке с подшивками газеты «Новая Каховка» за 1959-61 гг.., обратил внимание на то, как развивалась антирелигиозная политика СССР: от наставления к наступлению. Почти не один выпуск газеты 59/60 годов не обходился без статьи в рубрике «Бесіди з віруючимми», а уже с 1961г. эту рубрику переименовали: «Бесіди на атеістичні теми», сделав тон статей более жестким и агрессивным.

Статья из этой рубрики за 18.04.1961 года под названием «Сектанство – це мракобісся», доказывает то, что хоть в Новой Каховке и не было храмов и домов молитвы, но были верующие. В частности протестанты.

Автор статьи – П. Лысенко, руководитель секции атеистов городского отделения Общества для распространения политических и научных знаний. Вначале тов. Лысенко коротко рассказывает о возникновении сектантства и его приходе из США в молодую Советскую республику, а также о некоторых «отцах» - сектантов.

«В 1920 американською розвідкою був завербований куркуль з Сибіру, унтер-офіцер колчаківської армії Воропай (баптист – авт.). Одержавши відповідну підготовку, цей зрадник свого народу в 1921р. з’явився в Одесі…

А ось інший «отець» віруючих. Це – націоналіст, авантюрист Биташ. Його завербувала фашистська розвідка в 1942р. в місті П’ятихатки…

На чолі сектантів у Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій і Херсонській областях зараз стоїть зрадник свого народу «апостол Божий» Мельник, а його заступник є злодій-рецидевіст Сахнішин.»

Дальше Лысенко приводит примеры сектантства в нашем городе – Новой Каховке.

«По вулиці гідробудівників у будинку № 93живе сектантка Лідія Кольченко. Вона давно ніде не працює, не бере участі в громадсько-корисному житті. Зате Кольченко – активна учасниця сектантських зборищ, провідник мракобісся. Мало того, що сама скотилася в це болото, вона калічить свого сина, здібного учня четвертого класу.

Кольченко – жінка похилого віку, але в темний світ сектантства вона втягує й молодь, і навіть, як це не дивно, - комсомольців.

Ще зовсім недавно в ательє мод працювала комсомолка Олександра Курилова. Та сектанти виявилися сильнішими від комсомольської організації, вони перетягли цю слабовольну 23-літню дівчину до себе. Спочатку вона вийшла з комсомолу, а потім звільнилася й з роботи. Постає запитання: як же комсомольці могли так байдуже віддати свого товариша в темне царство сектантів, чому вони не боролися за людину?

Байдуже поставилися до долі Курилової в міськкомі комсомолу. На те, що Олександра відокремилась «від світу», регулярно відвідує зборища віруючих, крізь пальці дивиться й інженер по техніці безпеки електромашинобудівного заводу т. Богокін, у якого дівчина зараз працює домашньою робітницею.

Часто багато городян чує, як в будинку №5 по вулиці Щорса лунають несамовиті крики, нестямні молитви. В цьому будинку живуть завідуючий міським відділом народної освіти т. Ялишев, директор вечірнього електромеханічного технікуму т. Дергачов (первый директор законченного мною колледжа в этом году – авт.) та його дружина – викладач хімії вечірньої школи №1, голова правління міського Товариства для поширення політичних і наукових знань, директор середньої школи №2 т. Яворський. Всім їм, звичайно, добре відомо про зборища віруючих. Але ніхто з них не вважає своїм обов’язком активно втрутитися в цю справу, вступити у боротьбу за людину. А втрутитися слід. Байдужості тут не місце.

Комуністи, працівники ідеологічного фронту не мають права байдуже ставитися до несвідомості, темноти або мракобісся у вигляді релігійних вірувань.»

Можно только представить какое психологическое давление оказывалось на людей, фамилии которых в недалеком 1961-ом перечислил сознательный товарищ Лысенко. О дальнейшей судьбе этих людей мне, к сожалению, ничего не известно. Но эта статья, призванная вызвать стыд, сегодня вызывает у меня чувство гордости за Лидию Кольченко, Александру Курилову и всех тех, кто хранили веру в тяжелые для христиан времена. Я надеюсь, что Лидия и Александра остались стойкими и дожили до этих замечательных времен, когда в нашем «коммунистическом раю»  впервые открылись двери Божьих храмов, разбив вдребезги все труды научного атеизма в Новой Каховке.

Пантоненко Сергей